Медіа-парадокси

Наше телебачення дивитися знову не тягне. Тепер – з інших, але не менш сумних причин.

Наразі йде політичний «телевідкат». Тепер привселюдне знущання із нещодавнього «провладного кандидата» стало на телебаченні просто правилом доброго тону. Йому, цьому кандидатові, ніби намагаються за щось помститися майже всі телеканали, починаючи від місцевих. Досить жалюгідненькі спроби ще зовсім недавно гранично слухняних провладних медіа бути об’єктивними тепер залишаються загалом лише спробами, вдалими й не дуже. Сильно перетрушена передвиборна команда «прем’єра у відпустці» В.Януковича, зважаючи на це, могла б відмовити його від участі в теледебатах учора. Принаймні, спробувати, бо зрозуміло, що тепер той повинен йти до кінця. Адже наразі - пан або пропав.

Те, що із Віктора Федоровича політик всеукраїнського масштабу не вийшов – його особиста трагедія. Але й чимало зусиль до цього доклало вітчизняне телебачення та інші засоби масової інформації. Його «кинули» не стільки Л.Кучма із В.Медведчуком, скільки українські ЗМІ, зробивши із нього залізобетонний пам’ятник самовпевненості, поверхової бездоганності та удаваної надійності. Віктор Федорович надовго залишиться в народній пам'яті посміхнено–білбордним та в плащі, застібнутому від людей на всі ґудзики під саму шию.

Аби хтось піднявся на п’єдестал, хтось інший повинен його попередньо побудувати. От ЗМІ його й побудували. Скоріш за все підсвідомо, намагаючись зробити щось протилежне.

Що це – історична заслуга українських медіа чи їхня прикра історична ж помилка? Мабуть, і те й інше. У будь-якому питанні потрібна переконливість: спочатку треба переконатися у тому, що треба щось вдіяти, потім, що вдіяв саме те, що було потрібно. Але враховуючи те, що ЗМІ ще зовсім недавно працювали на «автопілоті», вони ні в чому не переконувалися (не було часу), а виконували вказівки. От і переконали. Тепер ми всі маємо нагоду бачити, що одного із кандидатів поволі просто зруйновано політично саме через медіа. Він, донедавна твердий, як донецьке вугілля, змушений на вчорашніх теледебатах виправдовуватися, намагається «домовитися» та, даруйте, використовує мозок, як таргани вуса, – ворушить ним лише для орієнтації у просторі. От і «чарівна сила мистецтва», в даному випадку здебільшого телемистецства.

Віктор Ющенко, коментуючи підсумки теледебатів учора ввечері на Першому національному на фоні заклопотано-біблейськи складених рук нардепа В.Яворівського, почував себе майже переможцем, хоча, як ми пам’ятаємо, його майже не видно було на телеекранах донедавна. Парадокси. Але повчальні. У тому числі й для ЗМІ.

Знову настає рік імені якоїсь чергової скотинки. А так хочеться жити нарешті по-людськи…