Телеканали не поспішають повертати на роботу тих, хто звільнився внаслідок цензури?

На таку думку наводить розмова кореспондента „ТК” з екс-ведучою „Сніданку з „1+1” Юлією Бориско.

Під час журналістської революції, яка вибухнула наприкінці жовтня, з загальноукраїнських телеканалів почали звільнятися (або їх звільняли) відомі тележурналісти, серед яких були Юлія Бориско, Наталка Фіцич, Віктор Заблоцький, Євген Глібовицький, Володимир Голосняк та інші.

В той же час, „Телекритика” та інші видання 2 грудня опублікували Звернення, в якому колеги тих, хто залишив свої посади, закликали менеджерів телеканалів повернути останніх до роботи. Під Зверненням підписалося близько 40 провідних журналістів.

Щоб дізнатися, чи була якась реакція на це Звернення від топ-менеджменту телеканалів взагалі, як продовжують розгортатися події навколо цих звільнень і як вирішується доля тележурналістів, ТК звернулася до екс-ведучої „Сніданку з „1+1” Юлії Бориско.

- Юліє, чи намагалося керівництво каналу зв’язатися з вами, чи велися якісь переговори з метою поновити вас на роботі, і якщо так, то які результати цих переговорів?

- Я знаю, що з нашої сімки – 7-ми журналістів, які в один день звільнилися з каналу „1+1”, - п’ятеро зараз шукають роботу, і не на „1+1”. Так виглядає, що нас зараз не запросять. Але назад на роботу взяли двох дівчат з міжнародного відділу, Галину Бецко і Мар’яну Воронович. Галина працює вже з сьогоднішнього дня, а Мар’яна працюватиме з нового року.

- Кому належала ініціатива їх повернути?

- Це була ініціатива менеджерів каналу, зокрема Володимира Оселедчика.

- Чому, на вашу думку, не надійшло подібних пропозицій до решти журналістів?

- Власне, цього я не знаю. Мабуть що в цих двох дівчатах була більша потреба, ніж в інших... Бо професійний рівень не обговорюється – в ТСН він завжди високий. Мабуть, тому, що міжнародний відділ найбільше постраждав, внаслідок нашого звільнення: там залишився один журналіст. І зараз особливо гостро стояла потреба укомплектувати відділ.

- Яку позицію в цьому відношенні займаєте ви і ваші колеги? Чи є бажання повернутися на канал, чи ви принципово не хочете цього робити?

- Ми довго чекали на цю пропозицію – повернутися. Оскільки її немає, значить, це принципова позиція керівництва: не повертати нас назад. Це все, що я можу сказати. Ілюзій ми вже не плекаємо з цього приводу (що хтось захоче нас повернути). Звичайно, в колективі є люди, які намагаються щось в цьому напрямку зробити, але оскільки поки що всі їхні спроби не були успішними, навряд чи слід очікувати, що керівництво пом’якшить своє ставлення до нас і запропонує нам повернутися.

- Тобто ви зараз у пошуках роботи?

- Так-так. Я маю три пропозиції, і до кінця року я вже одну з них оберу. Поки що веду переговори. Так що конкретніше зможу вам сказати трохи пізніше.

- А до решти журналістів є якісь цікаві пропозиції з приводу роботи?

- Ви знаєте, ми не збираємося зараз разом. Після звільнення тримався оцей такий емоційний ланцюг між нами, ми зустрічалися доволі часто. А це вже не бачилися, напевно, кілька тижнів, відповідно, я не знаю, що там у хлопців і в Наталки Фіцич відбувається в житті. Але всі шукають роботу. На вибори всі були задіяні в якихось таких навколовиборчих проектах. Я знаю, що хлопці-міжнародники, Федір Сидорук і Віктор Заблоцький, допомагали знімальним групам з-за кордону, зокрема, знайти інформацію, займалися перекладальницькою якоюсь діяльністю... А зараз вони теж шукають роботу.

Р.S. від „Телекритики”. – На жаль, „ТК” не має можливості взяти коментарі з приводу ситуації у топ-менеджерів каналу „1+1” – нам в них традиційно відмовляють. Але таке ставлення до журналістів каналу „1+1”, які звільнилися внаслідок цензури, на наш погляд, аж ніяк не свідчить про те, що менеджмент каналу дійсно щиро переосмислив власну роль у негативних процесах в Україні та щиро прагне її змінити. Знову-таки, ми бачимо, що корпоративні цінності продовжують для декого превалювати над цінностями суспільними, державними та моральними. І це стосується не тільки, звичайно, каналу „1+1”, а, скажімо, і Нового, і ICTV – судячи з того, що там відбувається в редакційних колективах... І це тільки підтверджує той сумний факт, що в країні створена суперміцна кланова система, зі специфічною етикою корпоративної мафії. І що, на жаль, до її створення, існування і діяльності долучилися представники інтелігенції, так званої еліти суспільства. І тільки принциповість та рішучість у діях здорової частини українського суспільства та української журналістики можуть призвести до виправлення ситуації і торжества справедливості.

„Телекритика” вважає, що це є справою честі всієї корпорації: вимагати публічного ВИБАЧЕННЯ менеджерів всіх телеканалів, які своїми діями прямо або опосередковано сприяли звільненню журналістів, віддавали журналістам злочинні накази щодо виконання „темників” або цензурували особисто їхні доробки, викривляючи зміст і таким чином не надаючи громадянам повної інформації, достатньої для усвідомленого вибору. Вибачення перед журналістами та суспільством – і поновлення на роботі без будь-яких умов всіх звільнених. А чи приймуть ці вибачення самі журналісти, і чи повернуться на телеканали - то вже їхня справа. Громадський і корпоративний інтерес – такий, який співвідноситься з суспільним, а не суперечить йому, - полягає в тому, щоб кроки, необхідні для поновлення журналістської етики та професійних стандартів, здійснили перш за все ті, хто несе основну частину відповідальності за їх порушення, тобто, керівники та менеджери.