Олег Рибачук: «При Ющенкові проблема «темників» буде неактуальною»

На запитання „хто такий Олег Рибачук?”, спочатку варто було б сказати, що він дуже близький друг Віктора Ющенка, людина, яка може впливати на нього у процесі прийняття рішень. І вже потім Олег Богданович людина, яка – за планом Ющенка – має привести Україну в ЄС.

У новому уряді Олег Рибачук, кажуть, має перспективи очолити новостворене міністерство євроінтеграції, зі статусом віце-прем’єра. За його словами – це ідеальна для нього посада, про яку він мріяв.

Незважаючи на те, що діяльність Рибачука знаходиться на певній відстані від медіа, багато хто вважає, що і від новоспеченого міністра залежить якість і глибина медійної реформи. А також, можливо, питання створення громадського телебачення. Зараз Олег Богданович стверджує, що кожен громадянин України має право на громадське телебачення, але не довіряє збереження цноти такого каналу навіть новій владі, пропонуючи, в якості донора на період розробки проекту, залучити європейські інституції. Отже, перше запитання кореспондента «ТК» – саме про суспільне ТБ.

– Пане Олеже, то чи буде найближчим часом створено Суспільне телебачення? Чи справді цього хоче нова влада?

– У мене не виникає сумнівів, що Президент Ющенко це буде тільки вітати. Я можу сказати, що Ющенко говорив про це (я був свідком багатьох його розмов на тему важливості саме незалежної преси). Він казав: “нам необхідне таке телебачення, яке б було незалежною площадкою, де представлені різні політичні сили, і різні думки”.

Ви знаєте, ідея такого телебачення не є новою. Суспільне телебачення було дуже специфічно представлено в Росії і Вірменії – там назва не відповідала суті. І цей невдалий досвід реалізації на теренах СНД призвів до того, що ідея була дискредитована. Тобто, на пострадянському просторі ми успішних таких проектів не бачили. Але в цьому немає нічого нового, це те саме, що відбулося зі словами «реформа, демократія, свобода слова»: на пострадянському просторі навчилися маніпулювати цими словами. І в Україні, до цього часу, про суспільне ТБ навіть серйозно не говорили, розуміючи, що не може бути сформовано такого телебачення.

У той же час, я думаю, що є спокуса для моїх колег, які вибороли перемогу і прийшли до влади: кому не хотілося б мати телебачення, яке б було до них толерантним? Всі декларативно говорили і будуть говорити, що, безумовно, суспільне ТБ потрібно. Але треба стежити за тим, щоб воно було по суті таким, не по формі, не по деклараціям, а по суті. Мені особисто здається, що таке телебачення може відбутися тільки тоді, коли – принаймні, до розробки проекту суспільного мовлення – буде залучений серйозний міжнародний інвестор. Тоді ми могли б говорити про те, що це має бути телебачення, яке відповідає світовим зразкам.

Треба відштовхуватись від того, що громадське телебачення – це недержавне телебачення. В нашій країні держава завжди мала певний конфлікт з громадськістю або з суспільством. Мене не інтереси держави цікавлять, а інтереси саме суспільства. Кожен громадянин України має право на таке телебачення. Чи є гарантія, що таке право буде реалізовано, якщо держава буде фінансувати канал? У мене виникають сумніви.

На жаль, у нас такий менталітет, що хто платить, той і замовляє музику. Що мене завжди дивувало – люди, які проводять бюджетні кошти, сприймають їх як власні. Вони вважають, що той чиновник, чи той міністр, чи то – структура, комітет, яке виділяє фінансування, воно ототожнює державні гроші з власними замовленнями. І питання державної політики, воно у багатьох випадках зводиться до, м’яко кажучи, чиновника середнього рангу. Тому я думаю, на цей момент очікувати того, що ми маємо такого рівня культуру державних чиновників, які могли б забезпечити фінансування і при тому абсолютно не втручатися в справи, це було б бажано, але у мене тут є певна доля скепсису.

Нам потрібно створити прецедент того, що зміни урядів, чи зміни політиків при владі не мають впливати на певні інституції. Має бути таке телебачення, яке б не залежало від того, який уряд, які політичні сили там керують і чим закінчились парламентські вибори. Це можуть зробити структури, які б не мали відношення до політики.

Хоча держава теж може виділяти на це гроші, але за умов не втручання в редакційну політику каналу.

Дуже важливо, щоб цей канал користувався довірою не тільки в Україні, а і в Європі чи, навіть, по всьому світі. Ми ж не маємо зараз каналу, який може доносити в світ об’єктивну інформацію про Україну. Перше ключове слово каналу – це довіра, довіра глядачів. Ющенко неодноразово говорив про те, що він зацікавлений у створенні громадського телебачення. Я думаю, що як Президент він буде підтримувати людей, які роблять цей проект саме таким – незалежним, в тому числі і від держави.

– Тобто, Україна взагалі має відмовлятися від телебачення, яке виконує державні замовлення?

– Так, відмова від державного телебачення – це те, про що говорив і чого буде добиватися Віктор Ющенко. Я не хочу говорити про те, що не буде спокуси у деяких членів команди попробувати тихенько, все таки, зіграти дещо інакше. Але завжди, коли ти переходиш з опозиції в владу, хочеться, щоб влада при тобі мала більш м’які стосунки, спокійніше життя. Я розумію, і Ющенко розуміє, що незалежна преса, незалежне телебачення, в першу чергу, потрібні як індикатор того, що ти робиш правильно, що ти робиш не правильно. Без цього влада починає жити своїм життям і, м’яко кажучи, не відчуває, що відбувається навколо цієї влади. Нас настільки нагодували цими «темниками». Незалежно від кількості каналів, інформаційна політика у нас вже була однорідна... Тому я можу сказати, що при Ющенкові проблема «темників», чи, як їх називають зараз – «томенників», придумують всілякі назви – буде неактуальною. Як тільки це стане десь відомо, якщо буде спроба якихось чиновників це робити, це викличе, я думаю, дуже різку реакцію Президента Ющенка.

– Хто має створювати суспільне мовлення в нас, визначати редакційну політику каналу, контролювати її виконання?

– Що таке громадськість, чим ми можемо представити громадськість, хто представляє в Україні громадськість – складні питання. Потрібні такого плану люди, які не асоціюються з сумнівним минулим. Це люди, які мають чудово розумітись, з одного боку, в медіа-процесах, тобто вони мають бути кваліфікованими для того, щоб розуміти, про що взагалі іде мова. А з іншого боку – це мають бути люди, які не будуть намагатись перетворити це на абсолютно комерційний та заангажований проект.

Ще дуже важливо, щоб до створення цього каналу, та концепції каналу, була залучена широка громадськість. Треба о піднімати дискусію серед кола фахівців, тому що, умовно кажучи, еліта саме в цьому колі може пропонувати ідеї. Але потрібно бути дуже пильним щодо пропозицій і ідей від певних політичних сил, чи певних журналістів з історією, яка не викликає довіри серед більшості колег… Люди будуть в першу чергу питати: „а хто його створює, а яка історія цих людей, а чи вони відповідають тому, що ми маємо в уяві про суспільне телебачення” – це те, що формує довіру, або недовіру.

Українські люди так влаштовані, що коли щось з’являється, вони вираховують, а хто ж стоїть за цим. І дійсно, у нас завжди щось або хтось за кимсь стоїть. Глядач у першу чергу буде питатися: „а хто стоїть за цим каналом?”. Тому, дуже важливо довести людям, що ми починаємо робити телебачення не для окремих персоналій, а для суспільства.

Я як глядач вважаю, що громадське телебачення має бути сформоване якнайскоріше. Цей проект зробить великий крок до того, щоб ми жили за законами європейців, тому що право на об’єктивну інформацію – це одно з найголовніших прав кожного громадянина в цивілізованій країні. Ті проблеми, які виникли в українському суспільстві, викликані ні в останній мірі тим, що ми вже не один десяток років, з радянських часів, мали медіа, від яких люди отримують не об’єктивну інформацію.

– За яким принципом будуть назначатися голови Держкомтелерадіо, Національної ради з питань телебачення та радіомовлення?

– Я давно вже знаю принципи формування команд Віктором Ющенком. Він залучає до цих процесів максимальну кількість учасників. У фракції у нас рішення ніколи не приймалось одноосібно – рішення генерувалося керівниками як мінімум п’яти фракційних груп. Ющенко довіряє тільки професіоналам – тобто, якщо він вважає, що я розбираюся в якомусь питанні, мій голос викликає у нього довіру і може бути дуже вагомим. Якщо я коментую речі, в яких я не є експертом, він не прислухатиметься до мене і обов’язково закличе до розв’язання цієї проблеми людей, яких він вважає авторитетними, морально-авторитетними, як він каже, експертів в цій галузі.

Особисто я думаю, що така людина, посадовець, повинна мати декілька якостей – професіоналізм, патріотизм, і це має бути політично не заангажована людина, яка буде відстоювати суспільні інтереси. Бо ми говоримо про людей, які будуть робити інформаційну політику. Інформаційна політика в Україні не може представляти лише одну силу, бо в іншому разі ми будемо такими, якими були вони.

– Таким чином, Ющенко має, на вашу думку, обговорити ці призначення з експертами?

– Знаючи Ющенка, думаю, що це був би для нього дуже класний інструмент. В принципі, це те, як він працював весь час, скільки я його знаю.

– Команда Ющенка зацікавлена в нових медіа-ресурсах?

– Я думаю, що в Україні кидається в очі слабкий рівень медіа. Насправді держава була незацікавлена в тому, щоб європейського рівня телеканали і програми виховували молодих і амбітних журналістів і політиків: робилося все навпаки. Насправді, якщо люди мали незалежну позицію, багато професіоналів виявилися непотрібними. Вони вимушені були піти з тих чи інших програм, каналів.

З приводу професійності також є куди рухатись – ось я читаю в літаках чи в кафе те, що ми друкуємо англійською мовою… Ну, ви знаєте, рівень цієї заказухи... Звичайно, ці видання глянцеві і дорогі, але… „Були б гроші, а імідж ми зробимо”.

В Україні є дефіцит серйозних медіа-проектів, які були б європейського рівня виданнями. Ми, практично, не маємо зовнішньо орієнтованих газет та журналів, які б правдиво представляли українську політику. А такі видання, як „Президент”, лише нагадують мені про „Радянський Союз”.

– У команді Ющенка є люди, які тепер, з його перемогою, можуть зажадати перерозподілу медіа-ринку. Такою людиною, наприклад, можливо, є Олександр Зінченко, який, можливо, захоче повернути собі частину акцій «Інтера» і поновити свій вплив на цей канал...

– Ви знаєте, якщо Зінченко буде мати перспективу держслужбовця високого рангу, яку він має сьогодні, я думаю, що це буде для нього дуже не бажано... Не Зінченку, ні Порошенкові чи будь-кому з команди Ющенка, хто має стосунок до медіа-бізнесу. Це, практично, неможливо для них – намагатися перерозподілити ринок. Тому що це не можна зробити тихенько, це стане суспільно відомо і приведе до скандалу. Я неодноразово говорив, що якщо люди в команді Ющенка будуть намагатися, називаючи себе командою Ющенка і говорячи про принципи, в які вірить і до яких закликає Ющенко, насправді намагатися діяти так, як діяла команда Кучми – ці люди дуже швидко випадуть з обойми. У мене немає жодного сумніву в цьому. Я повторюю, що зробити це тихо неможливо. А гарні стосунки команди Ющенка будь з ким не будуть гарантією того, що це пройде не помічено. Такого рівня публічні фігури, як Зінченко і Порошенко – це чудово усвідомлюють. І спроби це робити не напряму, а через дочірні компанії чи фірми, теж будуть помічені. Світ дуже маленький і все це стане відомо.

Крім того, ми будемо мати в Україні... ми вже маємо сильну опозицію, яка володіє сильним медіа-ресурсом, яка готується до наступних парламентських виборів. Тому кожен з членів команди Ющенка буде мати далеко не обов’язково поблажливу позицію у ЗМІ. Ми маємо сильних політичних опонентів, які готуються до парламентської кампанії і які, практично, мають значно більшу мас-медійну інфраструктуру.

Теза, яка завжди використовується – „Ющенко класний президент, але ж його оточення...” І це формула, з якою звикли працювати. Тому оточення Ющенка має бути святіше за Папу Римського. Тобі навіть в голову не може прийти, що той чи інший твій крок може бути сумнівним. Якось, під час виборчої кампанії, я пожартував – чоловік двадцять журналістів спускалося по сходах і я сказав: „пропустіть майбутню владу”. „Обозреватель” в цей самий день про це написав. І правильно – мені таке дуже подобається. Така реакція преси – це абсолютно нормальна річ.

Тепер політики мають знати, що за кожним кроком дивляться значно уважніше, ніж раніше. Завдяки перемозі демократії в Україні люди стали більш ревнивими та жадібними до правди, вони відчули себе громадянами, у них з’явилося підвищене відчуття справедливості. І на людей команди Ющенка, як на апостолів революції, покладають великі надії – ми дійсно маємо відповідати дуже високому статусу, маємо думати сто раз про те, що робимо, як діємо, коментуємо. І коли буде сформовано уряд, який називатиметься урядом Ющенка, це буде коаліційний уряд. На чиновників уряду також багато сподівань.

Ющенко вимагає, щоб новий уряд був другом народу, який буде оперативно реагувати на потреби народу. Кожен міністр буде публічною фігурою і не зможе підкупати ЗМІ. Тобто, можливо, вони будуть намагатися, але це буде дуже важко і громадська думка буде реагувати.

– Що буде з виборчими проектами Нашої України, наприклад, таким, як „Без цензури”?

– Ви знаєте, Україна, це країна вічних виборів і це нормально. Дуже добре, що Кучмі не вдалося раз на двадцять років робити одні вибори і не турбуватися.

Це партійний проект. Я говорив публічно, що назва газети „Без цензури” не відповідала суті проекту. Насправді було на початку задумано зовсім інакше, був проект, в який ми хотіли залучити журналістів, що втратили роботу через цензуру і створити їм площадку, де вони мали б реалізовуватись як фахівці. А вийшло, що „Без цензури” – це якісна, але партійна газета.

Я думаю, що доля цих видань залежить від того, чи буде фракція „Наша Україна” реформуватися в групу партій, чи залишиться в нинішньому вигляді. Тобто, це насправді вузько-партійний проект, до якого зараз Президент Ющенко не матиме жодного стосунку.

– Що буде з такими виданнями, як, наприклад, «Президентський вісник»?

– Це „совкове” видання. Я не збираюся працювати в адміністрації президента, але думаю, що дуже не природно буде мати при президентові Ющенкові такі видання. Є певна потреба у профорієнтованих виданнях, які просто інформують, такі, як вісник податкової. А яка задача стояла перед цим виданням? Воно популяризувало Президента? Я дуже сумніваюсь, воно не додало Президентові нічого. Якщо видання лише друкує укази Президента, то було б логічніше поєднати це у збірник для юристів. А для пересічного читача нема чого там читати. Навіщо на це витрачати гроші? Я думаю, що це має відійти як пострадянський синдром, абсолютно непритаманний для Ющенка.