Ім’я В’ячеслава Піховшека за останні роки для багатьох стало символом маніпулятивної, заангажованої квазіжурналістики. Причому було цікаво спостерігати за суспільною думкою – яка дійсно якісно зростала за часи незалежності. Адже той же знаменитий «5 кут» теж був досить маніпулятивним продуктом – але ставлення до нього було тоді, у 90-их, зовсім іншим, ніж до «Епіцентру». Так було не в останню чергу тому, що в „5-му куті” був гість у студії, тоді як „Епіцентр” формат ток-шоу практично не практикував.
В той же час, Піховшек поки що залишається єдиним з дискредитованих виборчою кампанією-2004 журналістів, хто пішов під час «помаранчевої революції» з керівництва новин на «1+1», а після – було припинено й вихід його авторського тижневика.
І, нарешті, ті, хто знайомий та працював з Піховшеком на початку та всередині 90-их, знають його дійсно потужний потенціал аналітика. Так, цей потенціал було спотворено зовсім іншими завданнями, які ставив перед собою протягом довгого часу В’ячеслав. І«ТК» залишається принциповим прибічником того, що найбільш заплямовані під час виборів-2004 телевізійні топ-менеджери та телеведучі повинні – принаймні на деякий час - залишити вітчизняний телеефір. Це має статися хоча б у якості уроку для молодого покоління українських журналістів, які мають, нарешті, зрозуміти, що Репутація – це те, що не можливо купити ні за які гроші, але саме вона є головним капіталом будь-якого професіонала. І уроку для телевізійних менеджерів – які повинні знати, що чекає їх у випадку повторення ситуації із „темниками”.
Разом с тим, аналітичні – а не маніпулятивні – судження будь-кого, тим більше людини з таким досвідом, як Піховшек, завжди цікаві, навіть тоді, коли викликають лише бажання сперечатися. Саме тому «ТК» поставила В’ячеславу питання не тільки щодо того минулого, з яким і йому особисто, і всім нам треба якось розібратися, а й з приводу нинішніх політичних процесів. Будемо вважати, що «ТК» надає можливість Піховшеку пройти на наших сторінках курс професійної реабілітації.
«НЕ МАЮ СУМНІВУ, ЩО ВІКТОР ФЕДОРОВИЧ ЯНУКОВИЧ НЕ БУВ БИ СЛАБКИМ ПРЕЗИДЕНТОМ»
- Слава, на початку до тебе, як до людини, яка докладала багато зусиль для того, щоб вибори-2004 в Україні завершилися зовсім не так, як вони насправді завершилися, сакраментальне запитання: чому, на твою думку, переміг не «твій» кандидат - Ющенко?
– Запитання не сакраментальне. Можливо, тому, що у ключові моменти свого шляху до президентства Ющенко переважно діяв вірно? Або не діяв, коли бездіяльність була йому вигідна? Ющенко почав займатися власною кампанією з грудня 1999 року, коли став прем’єром, і не було прем’єра, який би стільки часу проводив у спілкуванні з журналістами. 11 фракцій у 99-му підтримало Ющенка на прем’єра, він поставив на націонал-демократів, які згодом склали кістяк його блоку „Наша Україна”. Ставка на опозиційність завжди дає виборчі бонуси. Ющенко правильно зорієнтувався на спочатку парламентську перемогу „Нашої України”, а потім на свою президентську.
- Але під час виборчої кампанії командою Ющенка було допущено і немало помилок...
- Так, ними було допущено три суттєві проколи. Це, по-перше, фактична відсутність політики щодо Росії і провал діяльності тих людей, які за неї у «Нашій Україні» відповідали. По-друге, відсутність системної роботи з профспілками, в першу чергу у галузях з безперервним циклом виробництва, ливарниками, наприклад. Ющенко також, по-третє, не зміг заручитися підтримкою впливової УПЦ Московського патріархату, що знайшло вираження у публічному благословенні патріархом Володимиром (Сабоданом) його конкурента - Януковича. Ці три „проколи” не вплинули на результат кампанії, тому що були перекриті мобілізаційним ефектом кампанії Ющенка, апогеєм якої став Майдан.
- В той же час, більшість експертів вважають, що рейтинг Януковича реально виріс завдяки величезним соціальним виплатам - тобто, експлуатації, по суті, соціальної нужди і радянських стереотипів в свідомості старшого покоління. Між тим, виборча кампанія-2004 пройшла з безпрецедентною кількістю технологічних розробок з боку влади, як «чорних», так і «білих». Чому вони все ж не призвели до перемоги її ставленика ?
– Три твердження, три відповіді. Рейтинг Віктора Януковича виростав стрибкоподібно; зростання соціальних виплат - його найважливіша складова, але лише складова. Зростання рейтингу Януковича спостерігалося до закінчення виборчої кампанії; наприклад, один із технологів „помаранчевої революції” зауважив нещодавно, що сама ця революція сконсолідувала тих, кому з різних причин не подобався Ющенко.
Будь-який політик, який хоче бути популярним у суспільстві, прагне демонстрації ефективної соціальної політики. Віктор Андрійович Ющенко у якості прем’єра у 1999-2001 року став відомий як той, хто „віддав гроші людям”. Це він згадує і у своїй передвиборчій програмі Лабораторія законодавчих ініціатив, – „Ми підвищили зарплати і пенсії усім категоріям населення. Домоглися вчасної виплати зарплат, ліквідували заборгованість із виплати пенсій.” Щодо запитання, чому „кампанія-2004, яка пройшла з безпрецедентною кількістю технологічних розробок з боку влади, як «чорних», так і «білих, не призвела до перемоги ставленика влади” – то тут важко коротко відповісти.
Чи міг виграти Віктор Янукович? Кілька речей, які поставили його перемогу під сумнів. На перше місце ставлю фактор висунення від влади. Олександр Михайлович Волков – і це той випадок, коли я дозволю собі з ним погодитися, якось заявляв, що Януковича має висунути на президента невладна громадська структура. Ім’я Януковича як висуванця влади стало відомо 14 квітня 2004 року, після висунення парламентсько-урядовою коаліцією. Таким чином Леонід Кучма позиціонував Януковича як кандидата від влади. Але що це була за влада? Справою принципу для Кучми було довести, що це і є влада, яка відповідає інтересам народу. Громадський рух, який вилився у Майдан, про владу був діаметрально протилежної думки - розквіт корупції, смерть Гонгадзе…
– Чи знав, на твій погляд, Кучма про ці настрої?
– На мій погляд, Леонід Данилович піддався поширеній серед політиків спокусі, коли те, що ти думаєш, видається тобі суспільним настроєм. В нього завжди було бажання витлумачити негатив до нього тільки діями опонентів – серед політиків чи преси. Я не кажу, що цього не було, але заперечувати існування суспільного негативу до Кучми неможливо. Карту, яка не існує, неможливо розіграти.
Можна розуміти Кучму, який мріяв про зміну ставлення суспільства до влади і до себе особисто - але українці традиційно владу не люблять. Далі - серед політиків є правило: або опиратися на стереотипи суспільства, або боротися з ними. Кучма вирішив боротися, і Янукович – мені здається - прийняв ці правила. Янукович міг би бути висунутий як незалежний кандидат, це те, що я хочу сказати. Тоді опозиції до Януковича довелося б чи не весь час доволі короткої кампанії витратити, аби довести, що він і є кандидат від влади… І це було б не просто.
Наступний фактор – фактор часу. Янукович не встиг розкрутитися не через те, що у нього не було різного піару та телеканалів – цього у нього було більш, ніж досить, а через відсутність правильних для його кампанії дій. Володимир Литвин („Дзеркало тижня”, 15 - 21 Ciчня 2005 року) правильно міркує: „Віктор Федорович не зміг вирости в загальнонаціонального лідера. Можливо, йому просто не вистачило часу для розбігу.” Часу на що? Припускаю, що кампанія могла б закінчитися інакше, якби був повномасштабно реалізований російський сценарій передачі влади – Єльцин зник з екрану телебачення, Путін з’явився. У нас же в ефірі були два президенти – Кучма і Янукович. Чому Леоніда Даниловича не переконали поступитися місцем на телеекрані Януковичу – запитання не до мене, а до технологів, які обслуговували кампанію.
Ще один фактор негативного впливу щодо Януковича - судимості і розігрування цього фактору опозицією, включно із „викриттями” Григорія Омельченка у „згвалтуванні”, включно з кампанією „України молодої” про „Бандюковича”. „Донецькі” не змогли нейтралізувати очорнювання свого кандидата – наприклад, через демонстрацію успіхів Донбасу, який свого часу очолював Янукович. А могли б – організувавши, наприклад, торгівельну виставку в Києві „Справжній Донбас” – де були б представлені, приміром, „Кольчуга” виробництва донецького „Топазу” та інші високі технології регіону, якими може пишатися Україна.
– Ти зараз скажеш, що особисто ти це пропонував..
–Я це пропонував, але я не був технологом кампанії. Це було ще до телероликів про „три сорти України”, але вже після тиражування міфу про „донецьких бандитів”. Ще один фактор, який працював проти Януковича, чи не найбільш важливий: не було задіяно креативні технології - пряму роботу з людьми. Янукович проігнорував факт прямих агітаторів за нього – у кампанії Ющенка агітатори прямої дії були її основною силою.
Люди, яких Роднянський назвав російськими політтехнологічними шахраями, привчили політиків сприймати журналістів і взагалі всіх громадян за бидло. Я намагався цьому протистояти, але усвідомлення, що люди не бидло, до багатьох прийшло надто пізно.
- Чому взагалі була зроблена ставка на Януковича? Вірніше, зрозуміло, чому це було потрібно Медведчуку, але чому на це пішов Кучма? Адже вибери він того ж Тигипка, скажімо, і шанси Ющенка зменшились би в багато разів.
– А чому це, з твоєї точки зору, було потрібно Медведчуку?
- Тому що він – з його точки зору - отримав би у вигляді Януковича слабкого президента, яким би мав можливість маніпулювати…
– Не маю сумніву, що Віктор Федорович Янукович не був би слабким президентом, не був би іграшкою в чужих руках, чиї б це руки не були, це по-перше. По-друге, на мій погляд, щодо висунення Януковича ти переоцінюєш політичний вплив Медведчука. Чи підтримав би Віктор Володимирович Медведчук будь-яку кандидатуру, яку висунув Президент? Так. Чи грав Медведчук якусь роль у тому, як ішов до виборів сам Віктор Федорович? Лише на останньому етапі. У парламентських виборах 2002 року СДПУ(О) і блок „За єдину Україну” були конкурентами. А команда Януковича зіграла вирішальну роль у проходженні у парламент „ЗаЄДУ” – і, наскільки мені відомо, ще тоді Віктору Федоровичу за цей успіх була зроблена пропозиція стати прем’єром. Далі Кучма (Українська служба Бі-Бі-Сі, 19 квітня 2003 року) на запитання Бі-Бі-Сі „Чи Ви припускаєте такий варіант, що Віктор Янукович... може стати кандидатом у президенти, Вашим наступником?” – відповів „може, абсолютно.., але головне його завдання - виконати чи показати потім у виборчій кампанії, що він зробив усе від нього залежне, від його Уряду, щоби його програма була реальною...”.
Я тоді, у квітні 2003 року, міг спрогнозувати, що Янукович стане кандидатом. Щодо кандидатур Тигіпка, Куніцина – багато з них, не виключено, були б важчими суперниками для Ющенка. Але політика не знає гіпотетичного виміру.
- Повернемося до технологій, у відтворенні яких ти брав особисту участь і багато з яких не зіграли. В той же час, несподівано для багатьох, великий вплив мала антиамериканська риторика. Чому, як ти вважаєш?
– Як людина, яка виросла на американських грантах, я не брав участі у розігруванні антиамериканської карти. Але не буду заперечувати, звісно, що таке розігрування мало місце. Але і це запитання – із серії, що карту, яка не існує, неможливо розіграти. Але те, що в українській громадській думці щось резонує із антиамериканізмом, можливо, пропаганда невдалих дій НАТО в Косово чи Буша в Іраку - це слід дослідити. Зверну увагу на те, що Ющенко це розуміє – наприклад, звідси його ідея референдуму щодо вступу України до НАТО; а референдум має підґрунтям агітацію „за” і „проти”. Дослідити певний антиамериканізм української громадської думки - думаю, це завдання для соціологів. Це може мати значення для майбутнього. Припускаю, що і американці це також розуміють. Доказ – дуже акуратне визнання результатів виборів Штатами тільки після рішення Верховного Суду. Відчувається почерк когось із моїх американських добрих знайомих.
- А чий почерк відчувається у тих роликах, в яких Україні ділили на три сорти, у ролику з піснею про громадянську війну, у антиющенківських виступах так званих «технічних» кандидатів? Хто був автором цих ідей?
- Мені це невідомо.
- Чому ти особисто йшов, скажімо, на провокаційне висвітлення вибухів на Троєщинському ринку, на звинувачення прихильників «НУ» в тероризмі, на демонстрацію Ющенко та його партнерів в якості націоналістів, фашистів… Ви не розуміли, що ви робите з країною? Чи мета виправдовувала засоби, навіть найбільш цинічні та такі, що загрожували національній безпеці, спокою в суспільстві? Взагалі, ви усвідомлювали, що ви робите – ви, українські, не російські, технологи? А також Роднянський, Оселедчик, Ряшин, Мустафін?...
- Ти згадала конкретний факт. Не збираюся втікати від відповіді. Тому процитую фрагмент програми "Епіцентр" від 29 серпня 2004 року.
„Піховшек - Вибух на столичному Троєщинському ринку – новий етап політичного протистояння. 20 серпня на ринку – два вибухи. До лікарні потрапили 11 людей, з них двоє у важкому стані. 24 серпня померла одна людина, прибиральниця.
Жінка (свідок вибуху на Троєщинському ринку): "Где-то около шести вечера я услышала первый взрыв, и Сережа, сосед, побежал посмотреть, что там. Ребята вышли сюда и сказали, что это, наверное, автомобиль взорвался. И буквально через минуту – следующий взрыв сильной мощности. Меня сильно, конечно, оглушило, я перестала слышать на какое-то мгновение хорошо. Потом, когда повернулась, увидела уже окровавленую женщину".
Піховшек - Далі давайте виходити з фактів. Перші коментарі столичного мера і начальника столичної міліції були такими.
Олександр Омельченко, міський голова Києва: "Цей злочин розкритий, злочинці арештовані, докази пред'явлені ними признані..."
Олександр Міленін, начальник Головного управління МВС України у м. Києві: "Вчора ми затримали 4 особи, серед них одна жінка, які обоснованно підозроюються у скоєнні вибуху на території Троєщинського ринку. Вилучені схеми для виготовлення вибухових пристроїв, які вони взяли з Інтернету. Вони – члени політичних рухів, вилучені в них посвідчення, література. Зараз проводяться додаткові обшуки і опити свідків і формується доказова часть, щоб цю справу передать в суд".
Піховшек - Потім журналістам показали вилучене у підозрюваних і прокоментували зізнання одного з чотирьох затриманих у МОТИВАХ вчиненого.
Олександр Міленін, начальник Головного управління МВС України у м. Києві: "Як пояснили двоє затриманих (і ви бачили це на фотоплівці), мотивом до скоєння цих злочинів була дестабілізація ситуації і повалення існуючого ладу в країні".
Піховшек - Перша, побутова, версія, яка гуляла серед тих, хто працює на Троєщинському ринку: теракт – помста іноземцям, які зайняли найбільш вигідні для торгівлі місця. Вилучення посвідчення члена Української народної партії (вона входить до блоку Віктора Ющенка „Наша Україна") та зізнання одного з затриманих у мотивах скоєного дозволило міліції висунути версію політичну. Серед тих, кого згадували в контексті теракту, випливло прізвище жінки – Наталії Ковальчук. Українська народна партія визнала її однією зі своїх. Ось слова голови секретаріату цієї партії Богдана Соколовського.
Богдан Соколовський, голова секретаріату Української народної партії: "Я не вірю, що Наталії могла прийти ідея виписувати якісь фальшивки".
Піховшек - Березень 2000 року. 10 юнаків та одна дівчина з організації „Самостійна Україна" увірвалися до приміщення штаб-квартири Компартії України. Вигнали звідти комуністів, облили приміщення бензином і погрожували, що можуть підпалити будівлю разом з собою, якщо їх спробують захопити. Основні вимоги – заборона Компартії, вихід України з СНД, і дерусифікація України.
Я був свідком тих подій. Серед націонал-демократів було правилом поганого тону засуджувати дії людей із „Самостійної України". І правилом гарного тону – казати: так, звичайно, робити не можна, але людей слід зрозуміти. Таке от ідеологічне квазівиправдання політичного хуліганства. А потім заарештованим „самостійно-українцям" допомагало чимало з тих, хто зараз входить до блоку Віктора Ющенка „Наша Україна". Чи не у тому поблажливому ставленні до політичного хуліганства – корені сьогоднішньої нетерпимості, якщо не сказати більше? До речі, серед затриманих у справі троєщинських вибухів немає осіб із, скажімо так, девіантною поведінкою: дехто з них здобув вищу філософську освіті – то ж що таке ідеологічне виховання, повинен знати.
Тоді все починалося і закінчилося політичним хуліганством – а тут труп. Не роблю і до закінчення слідства не маю права робити жодних висновків про зв'язок між цими подіями, про те, хто стоїть за терактом на Троєщині. Але висновки про максимальне загострення політичного протистояння зробити можу”.
Таким чином, мені можна закинути згадування прізвища Ющенка у цьому контексті (але воно згадується в контексті блоку). Наведено позицію Соколовського із УНП – я його за язик не тягнув, і він міг не говорити того, що він сказав. Щодо «Самостійної України» – аналогія здається мені можливою і до сьогодні. Андрій Ніцой, який у цій виборчій кампанії працював у штабі Ющенка на Кіровоградщині, виправдовував їх – цитата із Епіцентру від 26 вересня 2004 року – „Я розумію, що незаконне проникнення у приміщення відбулося, я розумію, що меблі стоять не на тих місцях, на яких їх порозставляли комуністи, але треба розуміти мотиви”.
Але найголовніша моя лінія оборони – слова „не роблю і до закінчення слідства не маю права робити жодних висновків про зв'язок між цими подіями, про те, хто стоїть за терактом на Троєщині”.
- Ти – дійсно професіонал, і дійсно працював над побудовою «ліній оборони», маю надію, зважаючи і на прискіпливий погляд «ТК». Але в той же час ти прекрасно розумів і розумієш, що насправді для впливу на масову свідомість достатньо тільки на щось натякнути – і справа зроблена. Що ти й використовував. Але це так – ремарка. Запитання – наступне: як відомо, з Януковичем працювала, поряд з Павловським і Гельманом, і команда Сергейцева (Куліков, Грановський). Вони займалися, наскільки мені відомо, так званими соціальними проектами. Чому все ж таки команда Януковича не зробила ставку на них, а віддала перевагу найбільш брудним технологіям, які пропонувалися, з одного боку, тіньовим штабом Клюєва, з іншого – Медведчуком?
– Я не працював у штабах і не знаю, хто конкретно пропонував брудні технології.
- І все ж таки Медведчук – не дурна людина. Чому він вирішив, що наприкінці 21 століття в Україні – не Росії, з її ментальністю і бідністю - можуть спрацювати відверто бандитські методи? Це відповідає його особистій суті?
– Я не знаю, наскільки це запитання до Віктора Володимировича. Я не знаю, наскільки саме він вирішував, як ти кажеш, „що наприкінці 21 століття в Україні – не Росії, з її ментальністю і бідністю - можуть спрацювати відверто бандитські методи”. Інше питання – він не міг не бачити, які технології застосовуються. Моя особиста версія - інколи здається, що є два Медведчуки. Інколи бере гору один, інколи другий. Перший впевнений, що все можна зробити силою, ламаючи ситуації. Другий – людина діалогу. Я волів мати справу з варіантом другим Віктора Медведчука. Мені часто вдавалося його переконувати у тому, в чому я хотів його переконати.
- Наприклад?
- Я не буду наводити в даному випадку конкретні приклади. Рішення, які суспільство ідентифікує з Медведчуком – це його рішення. Мої рішення – це мої рішення.
- Чи можеш ти публічно описати реальну схему роботи з «темниками» - хто, коли приніс, з чого почалося, хто був підключений, хто яку грав роль і т.д.?
– Я цього робити не буду. Причина – заява Миколи Володимировича Томенка („Телекритика”, 25.01.2005 року) – „важливим завданням М.Томенко вважає "притягнення до відповідальності за впровадження цензури та "темників", розпалювання міжнаціональної ворожнечі та інші порушення законодавства всіх причетних до цього осіб". Мені невідомо, які принципи та стандарти сформулював Микола Володимирович щодо притягнення до відповідальності осіб, причетних до впровадження цензури і розпалювання міжнаціональної та іншої ворожнечі. Сподіваюся, далі буде запитання про люстрацію, і я зможу докладніше викласти свою точку зору.
- Який був реальний масштаб охоплення «темниками» медіа всієї країни?
– Мені це невідомо.
«ТЕ, ЩО Я НАЛЕЖАВ ДО КОМАНДИ КУЧМИ, МАЛО ІНШИЙ ВИМІР, НІЖ ЖУРНАЛІСТИКА»
- Роднянський неодноразово публічно розповідав, як його підсадили на гачок Медведчука. Але це не дає відповіді на головне запитання: якби переміг Янукович, поза сумнівом, канал залишався б у такій же політичній залежності від, по суті своїй, тоталітарної і кримінальної влади. Як міг жити з цим ліберал та інтелігент за ментальністю Роднянський – роки, десятиліття? І як міг бути «першим учнем» Оселедчик?
– Роднянський не називав прізвище Медведчука у тому, як його, як ти кажеш, підсадили на гачок. Все, що прагнув канал «1+1» протягом останніх років – це справедливого розгляду судових справ щодо нас, а їх не ініціював Медведчук.
- Так, їх ініціював Рабінович. Але чомусь дивним чином ці справи «вспливали» саме тоді, коли від каналу чогось дуже хотілося саме Медведчуку… І так само швидко затухали, коли Медвечук це чергове «щось» отримував…
- Я б уникнув констатації саме такої залежності. Щодо того, що було б, якби переміг Янукович – я не відповідаю на гіпотетичні запитання, але і в такому випадку канал продовжив би існування в реальних політичних умовах. Що ж до запитання „як міг жити з цим ліберал та інтелігент по ментальності Роднянський – роки, десятиліття” я відповім просто – а він з цим і не жив. Його перехід в СТС, в Москву, на мій погляд, „антифроммівський” – якщо у Еріха Фромма була „втеча від свободи”, то у Роднянського – втеча до свободи. Можна собі уявити ситуацію у Києві, якщо у Москві було більше свободи по бізнесу.
- Але чого ж ти особисто став адвокатом такої сумної ситуації?! Адвокатом влади, яка таку ситуацію тримала в країні? Врешті решт, в тебе бізнес не віднімали… Чи, можливо, ми чогось не знаємо? Також залишається питання: лояльність до злочинної влади приносила вам великі прибутки. Вони не спалюють зараз кишені? Скільки, до речі, ти отримав за виборчу компанію?
- Про гроші – це із сфери пліток. Як і інші співробітники «1+1», я не отримував окремі гроші за окрему виборчу кампанію. Сума сплачених мною податків склала минулого року 88 тисяч гривень.
- А прихована реклама – в новинах та «Епіцентрі»? Хіба не було у вас усталеної для майже всіх вітчизняних ЗМІ практики?
- Прихована реклама у нас заборонена законом. Наскільки я знаю, немає встановлених судом доказів прихованої реклами у програмах «1+1», які мають відношення до політичної тематики. Відтак залишаю відповідь на це запитання на розсуд твій і читача.
-Яка роль у тому, що відбулося з каналом, Бориса Фуксмана?
- Борис Леонідович Фуксман ніколи не відігравав на каналі жодну політичну роль. Це знають всі.
- А я чула інше – що саме він приймав дуже багато «проесдеківських» рішень… І, начебто, частіше саме з ним, а не з Роднянським, вирішувалися «питання»… Тим більше, що всі знають про їхні дружні стосунки з Суркісом…
- Я заперечую факт прийняття Фуксманом „проесдеківських рішень”.
- Оскільки ти не відповів поки що на запитання щодо власного адвокатства влади, я ще раз його повторюю. Ти виріс не тільки на чутках про твої старі зв’язки з КДБ, але і на американських грантах. Ти прекрасно знаєш як мінуси, так і плюси західної і американської демократії. Одночасно ти завжди був проти „захоплення” нас Росією. Що примусило тебе ув’язатися в гру з диявольською командою Медведчука? Я знаю твою постійну відповідь: наказ Роднянського. Але і ти сам по собі грав немалу і самостійну роль. Що тебе до цього спонукало: гроші? Слава? На що з цього ти збираєшся жити далі? – Я збираюся працювати і жити із своїх знань та професійного вміння. Я переконаний, що країні потрібна сильна конкурентна аналітика з огляду на національні інтереси України, на існування сильної влади і сильної опозиції. Моя мрія – щоб українська політика і українська політична аналітика були конкурентноздатні до російської, до європейської та американської. Поки це попереду.
Тим, хто думає про майбутнє українського телебачення, варто задуматися над таким. Ще не вивітрилося у пам’яті, як колись українці говорили про російське телебачення – мовляв, куди українському до нього! Так от, мій прогноз, і пропозиція одночасно – давайте, колеги, конкурувати і зараз. Тому що зараз у нас є „фора” у часі, зараз російське телебачення придавлене „темниками”. Не виключено, що колись дещо „помаранчеве” відбудеться у Росії. І тоді продуктивні сили російського телебачення, а вони там є, це інтелектуально багата країна, знову „вибухнуть”. А ми до цього часу можемо бути такими, що нас не здогнати.
- Але поки що «1+1», фактично, крім лінійки іміджевих ток-шоу, перетворився на „звалку” проектів російського СТС. Це, безумовно, вигідно по бізнесу – дешевшає виробництво і одночасно подвоюється кількість реклами, взятої як в Росії, так і в Україні. Але ж зараз для освоєння нової політичної реальності каналу потрібно знову починати майже з нуля. Роднянський – поганий прогнозист?
– Не погоджуюся із постановкою питання. Проекти СТС не „звалка”, а якісний телевізійний продукт. Канал не має потреби, як ти кажеш, у освоєнні нової політичної реальності в Україні. Справа в тому, і це багато хто ніяк не може зрозуміти в Україні, що канал «1+1» - як менеджмент і як колектив - ніколи не прагнув і не ставив перед собою завдання здійснитися в якості самостійного політичного гравця. Як політичного суб’єкта, який має самостійні політичні цілі і способи їх реалізації. Це не означає, що канал «1+1» не грав за правилами реальної української політики, в реальних політичних обставинах. Канал прагнув завжди і прагнутиме до представлення всіх точок зору на суспільні процеси в Україні. З іншого боку, якщо йти за твоєю логікою – з одного боку, „гачок”, як ти кажеш, а з іншого - лібералізм Роднянського... Чи не знаходиш ти, що це був вибір, який формулював не Роднянський?
- У людині завжди є власна свобода вибору. Тим більше, що все ж таки, як каже одна тобі відома журналістка, пальці у двері ніхто нікому не закладав – я маю на увазі саме сферу великого медійного бізнесу…
- Це правда. І мій вибір є моїм вибором.
- Але я, коли казала про нову політичну реальність стосовно «1+1», не мала на увазі, що канал прагне бути політичним гравцем. Просто нова влада – якщо виявиться для цього спроможною – поміняє сам стиль життя в країні, ментальність людей. Адже ті запити, які зараз обслуговувало ТБ, формувалися саме в умовах авторитарної, невільної, другорядної країни… Громадянське суспільство, яке народилося на наших очах, не може не породити зміни, трансформації цих запитів, і не тільки у політичній сфері… Наприклад, мені здається, зараз прекрасний шанс, на такому підйомі патріотизму, має вітчизняна поп- та рок- музика, вітчизняне кіно, література… А ТБ пропонує все ті ж «Харошие песни» та «Кривые зеркала»…
- Канал показує те, що дивляться люди. Канал не сповідує оновлену ленінську тезу про „телебачення як колективного організатора і вихователя”. Канал не є ідеологічним рупором, який вирішує, яким має бути громадянське суспільство. Коли рейтинги телевізійних програм доведуть твою правоту у доконаному, „готовому” вигляді, коли, як ти кажеш, „громадянське суспільство, яке народилося на наших очах”, не просто не може не породити змін”, а породить ці зміни, коли запити дійсно трансформуються, і не тільки у політичній сфері – канал буде адекватно реагувати на ці зміни, що здійснилися. Виробництвом і демонстрацією якісного телевізійного продукту.
- Сподіваюсь, що цього разу ви ці запити почуєте скоріше, ніж це було досі… Після твого відходу від новин ти бачиш більше представлення різних точок зору у випусках ТСН?
– Моя точка зору щодо ТСН ніколи не буде об’єктивною. Суб’єктивно кажучи, ТСН після мого відходу пережив два етапи. Перший етап – „помаранчевих новин”, який я називаю „відрижкою” від часів, коли позиція Віктора Ющенка не була представлена у новинах гідним чином, тобто, насамперед, прямою мовою. Адже основна проблема ТСН в виборчий кампанії – що повноцінно була представлена позиція Януковича, а Ющенка не було в ефірі ТСН 149 днів підряд, і мені соромно за такі мої рішення. Другий етап – коли була зроблена спроба перейти від „помаранчевих новин” до представлення всіх суспільно важливих точок зору.
- Це вдається, на твій погляд?
– Розумієш, Наташа, я ситуацію в ТСН знаю із середини. Коли я дивлюся зараз випуски новин, мені легко сказати, як і хто приймав рішення щодо верстки випуску чи змісту сюжету, хто „схалтурив”. Традиційно в ТСН склалося так, що випускаючі редактори та ведучі часто приймають не журналістські, а політичні рішення. Дають в ефір те, що, з їхньої точки зору, політично правильно і не дають те, що неправильно. Це справді так, і ті, про кого я кажу, знають, що це правда, і що я маю безліч доказів на підтвердження своїх слів. Тому зараз я кажу так - випускаючі редактори та ведучі ТСН, маючи найкращу в країні професійну підготовку, за політичними переконаннями близькі до команди, яка виграла вибори, до колективу, який працює на 5 каналі. І саме це дозволяє мені припустити, що новини ТСН з часом будуть більш збалансованими.
- Чому?
– Тому що ТСН ніколи не буде „клоном”, нехай і більш телевізійним, 5 каналу. ТСН захоче відрізнятися. Це означає, що ТСН буде схильний давати іншу точку зору.
- В новинах після тебе не призначений головний редактор. Я чула від Олександра Роднянського, що ним буде Андрій Куликов. Нічого поки не змінилося у планах?
– Андрій Куликов колись працював головним редактором ТСН. Впевнений, що він буде успішним редактором, запорукою цього є його робота на Бі-Бі-Сі. Я відпрацював редактором ТСН 5 років, тоді як до мене редактор втримувався на цій роботі біля року. Прожив з колективом ТСН всі мислимі у житті ситуації. Своїм чи не найбільшим досягненням вважаю збереження хай не всього, але кістяка колективу ТСН і стабільність становища каналу під час президентства Леоніда Кучми. Канал «1+1» – це не тільки новини. Це сотні людей, для яких це місце життя.
- А яка технологія у тебе була у роботі з колективом ТСН – як у людини, яка була приречена на маніпулювання інформацією і до того, щоб схиляти до цього журналістів?
– По-перше, я завжди добре знав, чого можна вимагати від якої людини, а чого не можна, і не вимагав того, чого не можна. Це не солдати, які виконують наказ, це люди, яких потрібно було переконувати, і їх було важко переконувати. Частину брудних речей забирав собі на „Епіцентр”. Мені ж вдалося - завдяки своїй праці, не пов’язаній із виробництвом новин і „Епіцентру”, – мати певну автономію у своїй роботі.
- Загальновідомо, що ти є автором принаймні частини текстів Кучми. Ти, напевно, це маєш на увазі? Як взагалі це поєднується із роботою в журналістиці – це піар-обслуговування? Чи це для тебе було просто заробляння грошей?
– Все, що я робив у своєму житті, я намагався робити на вищому рівні якості того, чим володію, це раз. Стандарти роботи у журналістиці – це виклад всіх суспільно значущих фактів, це два, і право на особисту точку зору, це три. Якщо ти поділяєш таку точку зору, значить, ми поділяємо спільні стандарти.
А те, що я належав до команди Кучми, мало інший вимір, ніж журналістика. І я не належу до людей, які будуть обливати брудом тих, з ким працював у минулому.
- Тоді інше запитання – в чому ж полягала-таки твоя власна точка зору? Ти щиро прагнув перемоги Януковича? Чи будь кого – аби ставленика Кучми? Чи ти розділяєш позиції Медведчука? Якщо вони в нього – окрім бажання всеохоплюючої влади – є? Знову теж саме запитання: як ви могли?
- Я прагну максимально системної і максимально прогнозованої політики. Політична практика одноосібного правління – Кучми чи Ющенка – я не говорю про персони – системна і прогнозована в іронічному сенсі цих слів. „Системна” і „прогнозована” – як „папа” вирішив, така і „політика”. Тому я прагнув політичної реформи. Люди голосують за партії, партії формують коаліцію і уряд. Створений парламентськими партіями уряд керує країною. Ні в кого нема монополії. Після проходження партій до парламенту політика стає і системною, і прогнозованою. Янукович був за політичну реформу, Ющенко до останнього часу - ні.
- Але мотиви щодо реформи для Януковича, Медведчука і Ющенка були зовсім різними. Для одних вона була потрібною, щоб залишитися у політиці, зберегти владу. Для інших реформа була потрібна вже після очищення влади від тих, хто туди пробрався, аби нею принижувати громадян…
- Ти маєш право на свою оцінку ситуації. Я подам свою. Я вважаю, що політична реформа – це те, що мені дійсно вдалося, я на неї працював більше інших журналістів. У політиків, які виступали за політичну реформу, були свої резони, у мене свої. Я переконаний, що в умовах парламентської демократії тиск на телевізійників буде з боку рівносильних політичних груп, і цей тиск буде себе урівноважувати. Це більш справедлива система, ніж одноосібне правління Кучми чи Ющенка, яке, як і одноосібне правління взагалі – не може не бути вагітним помилками авторитарного управління. Вважаю, що мої аргументи у виборах сприймали і більше 15 мільйонів виборців Ющенка, і майже 13 мільйонів виборців Януковича. Київ бачив всіх виборців. І ще одне - я відкидаю як огидну ідею, що майже 13 мільйонам громадян України задурили голову дезінформацією. Твердити так – це з презирством ставитися до власного народу, знову сприймати його за бидло, чим грішив і багато хто у попередній владі.
- Якщо дезінформацією не можна задурити народ, то навіщо тоді ви її продукували?! Навіщо були «темники»? Спецоперації?
- Відповідаючи філософськи – не знаю. Я шаную вибір більше 15 мільйонів громадян моєї країни за одного кандидата і біля 13 мільйонів за іншого кандидата. Для мене всі вони є однаково цінними і рівними у своїх невід’ємних правах.
- Чому ви не повернули на канал журналістів Фіцич, Заблоцького, Бориско, Глібовицького, які пішли з «1+1», протестуючи проти цензури?
– На мій погляд, ця подія виходить за рамки окремого виборчого процесу і політики взагалі. Я не менеджер каналу, щоб повертати тих, хто звільнився. Але, виславляючи свою особисту точку зору, скажу, що у даних конкретних випадках йдеться не про тих, кого звільнили, а про тих, хто звільнився.
- Люди просто вже не хотіли працювати за «темниками».
– Терпець не уривається за два дні до виборів, або раніше, або пізніше. За два дні до виборів менеджмент нічого не в стані зробити, це випливає із самої ситуації, як це зрозуміло для кожної розумної людини.
